вівторок, 7 квітня 2020 р.



Доброго дня, дорогі учні 10 класу!
Пропоную наступний матеріал за темами уроків 471-480 
«Висівання насіння овочевих культур»
Уважно прочитай матеріал та  виконай завдання!
Бажаю вам успіху та здоров’я!



Серія уроків  присвячена дуже простим і повсякденним рослинам, які ростуть у кожного на городі, плодам якими кожен ласував не один раз.
 Сьогодні ви ще більше дізнаєтеся про культурні рослини, про таємниці зеленого світу, а потім на практиці, допомагаючи своїй родині, потренуєтеся висаджувати ці рослини.
А зараз ми пригадаємо правила, за якими висаджують насіння культурних рослин та правила безпеки при роботі на земляній ділянці.

Правила безпечної праці та особистої гігієни
1.     Перед початком виконання робіт надіти халат або фартух. Вони мають бути зручними в роботі  і не заважати рухам.
2.     Волосся сховати під берет чи хустину.
3.     Працювати тільки в рукавичках.
4.     Не можна заколювати одяг шпильками, булавками, голками, зберігати в кишенях гострі предмети.
5.     Виконувати тільки ті види робіт, що доручають дорослі.
6.     За виявлення неполадок, несправностей обладнання,  інструменту, знарядь праці негайно припинити роботу та повідомити дорослих.
7.     Колючі і ріжучи знаряддя праці слід переносити й розміщувати гострими частинами вниз, а передавати – різальною частиною  “до себе”.
8.     Після закінчення роботи почистити інструмент, скласти його у відведене місце.
9.      Привести себе та робочий одяг в порядок. Вимити з милом руки, обличчя. Особливу увагу слід звернути на чистоту нігтів.
10.                        За незначних поранень рану обробити пероксидом водню, змастити йодом і забинтувати стерильним бинтом та повідомте дорослих.


Інструкційна картка № 2
Висівання насіння квітів у відкритий грунт
Інвентар і матеріали: граблі, штикова лопата, поливальниця, насіння, річковий пісок (за необхідності, якщо висіваємо дрібне насіння).
Послідовність виконання роботи:
1.  Вирівняти поверхню ґрунту граблями. Розмітити посівні рядки.
2.  По розмічених лініях зробити борозенки потрібної глибини.
3.  Розкласти (висіяти) в них насіння культурних рослин. Засипати борозенки ґрунтом. Полити теплою водою.
4.  В міру підсихання ґрунту треба буде поливати.
5.  Коли з’являться сходи, необхідно їх прополоти, а після утворення перших справжніх листків виконати прорідження рослин.
6.  Рослини, що вибрали, можна посадити в іншому місці.
Розпушування ґрунту  необхідно проводити  за необхідності кілька разів (в міру забур’яненості).

І так вашій увазі цікава інформація про дуже буденні речі!
Мати – земле моя! В біло-рожевому вінку з весняних квітів, у смарагдовій накидці з зелених шат, у золотавому багрянці щедрої осені – у всьому ти завжди прекрасна. Варто лише тобі захотіти, і безкрайні похмурі степи усміхнуться потягнуться до сонця зелені паростки, наповняться соком виноградні грона. Ти божество! Тебе полюбив кожен із тих, хто живе на планеті. Сьогодні ми відкриваємо твою скарбницю…

ОВОЧІ, ЯКІ МИ ЩОДЕННО СПОЖИВАЄМО, ДО ЯКИХ ДАВНО ЗВИКЛИ І ВВАЖАЄМО СВОЇМИ РІДНИМИ, ПОТРАПИЛИ ДО НАС У ДАВНИНУ АБО В ЧАСИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І НЕРІДКО – З ЕКЗОТИЧНИХ КРАЇН.
Вирощувати корисні рослини люди почали дуже давно, ще в Кам’яному віці. Спочатку, звісно, вони збирали те, що давала природа і що можна було споживати: плоди, листя, насіння. Згодом наші предки «приручили» деякі види дикорослих дерев, кущів, трав. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди почали розкидати насіння корисних рослин і збирати врожай. Стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами: відбирали рослини зі смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями.
КАРТОПЛЯ
Батьківщиною нашої рідної картоплі вважають Перу та Болівію. У Європі вона з’явилася тільки в 1565 році: її привезли з Південної Америки іспанські мореплавці. Спочатку в Європі картоплю вирощували в садах як декоративну рослину, потім варили варення із зелених ягід і лише згодом почали споживати бульби. Але навіть у 1800 році в Європі картопля була такою рідкісною, що її дарували один одному лише на свята. Перша спроба масового поширення нової культури була невдалою. Селяни не знали про те, що картопля родить бульбами, і використовували в їжу отруйні насіннєві ягоди, які призводили до масових отруєнь. Тому навіть у 1830–1840-х роках траплялися «картопляні бунти» – селян насильно змушували садити картоплю, яку ті називали «чортовим яблуком». Але поступово картопля завоювала нові площі й до кінця 19 століття стала «другим хлібом» для селян. Нині картоплю вирощують навіть за Полярним колом.
ПОМІДОРИ
Помідори теж із Південної Америки. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах. Першими помідори в Європу завезли іспанці в середині XVI століття. Тривалий час у європейських країнах помідори вважалися декоративною рослиною. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії та Росії їх вирощували в оранжереях разом із рідкісними квітами. До початку XIX століття помідори в Європі вважалися неїстівними. В Америці вони вважалися смертельно отруйними. Відомий випадок, коли помідорами хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після того прожив іще багато років і став першим президентом США. Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем.
МОРКВА
Морква відома понад чотири тисячі років, батьківщиною моркви помаранчевих сортів вважається узбережжя Середземного моря, а жовтих і білих сортів, за даними деяких дослідників, – Афганістан. Моркву охоче споживали давні греки й римляни. Потім вона була вишуканою стравою при дворі імператора Карла Великого. І аж до XVI століття вважалася делікатесом. Лише в XVII столітті європейці почали масово вирощувати цю рослину, і тоді ж був виведений один із кращих її сортів — каротель. У цей же час з’являються перші соуси з моркви.

ЧАСНИК
Часник і цибулю використовували ще в Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: часником і цибулею годували будівельників гробниці. Із незапам’ятних часів часник вирощували в Китаї. У китайській абетці знак, який позначає часник, – один із найдавніших. У Стародавній Греції часник вирощували, але щодня не вживали, оскільки часниковий запах вважався вкрай неприємним, він ображав богів. У Стародавньому Римі часник їли бідні люди. Від римлян часник перейшов у середньовічну Європу. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив у часнику джерело здоров’я.
ЦИБУЛЯ
У Стародавній Греції цибуля вважалася священною рослиною: цибулина сприймалася як символ Всесвіту. Під час свят на честь бога Пана – захисника лісів і полів – його скульптурні зображення обсипалися цибулею. Однак імениті містяни вважали неестетичним споживати цибулю через її стійкий запах. Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її споживали майже всі громадяни: від сенаторів до плебеїв, щодня з’їдаючи порцію. Щоб уникнути неприємно запаху, цибулю заїдали листям петрушки та волоськими горіхами. Від римлян цибуля потрапила до давніх германців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами цибулі прикрашали героїв, які відзначилися в боях. В Іспанії та Португалії цибуля досі вважається основним компонентом щоденного раціону.
КВАСОЛЯ
Перша згадка про квасолю зустрічається в давніх китайських літописах 2800 року до нашої ери. У ті далекі часи китайці варили квасолю з рисом, як це тепер роблять в Індії, Японії, Кореї та на Філіппінських островах. Квасоля була відома й давнім римлянам. Із неї готували знаменитий на той час косметичний засіб, що замінював пудру. На думку римлян, така присипка з меленої квасолі найкраще освіжала шкіру й розгладжувала зморшки. В Америці індіанці з давніх часів вирощували квасолю та використовували її для приготування їжі. Після відкриття Америки страви з квасолі почали готуватися і в Європі. З Америки прийшли в Європу й декоративні види квасолі, плоди яких цілком їстівні. Декоративну квасолю вирощують у садах як красиву квітучу та химерно витку рослину.
ОГІРКИ
Батьківщиною огірка вважають Індію, де досі зустрічається один із його диких видів. В Індії огірок увійшов у вжиток щонайменше за 3000 років до нашої ери. Зображення огірка є на жертовних столах, воно зустрічається на пам’ятниках давніх єгиптян. А це говорить про те, що в Єгипті знали й любили цей овоч. У храмі Дахірель-Барс пофарбовані в зелений колір огірки зображені разом із виноградом. А в Греції за часів Гомера навіть існував Сикион – «місто огірків». Стародавні римляни круглий рік вирощували огірки в теплицях і солили їх у діжках. Уже в древності огірковий сік зарекомендував себе як косметичний засіб, що очищує і відмолоджує шкіру. Товчене огіркове насіння домішували до пудри, а розтертий огірок застосовували для розгладжування зморшок. Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, розводити огірки почали слов’яни. А від них огірок потрапив до німців.
ЧЕРВОНИЙ ПЕРЕЦЬ
Батьківщиною червоного перцю заведено вважати тропічну частину Америки. У Перу в давніх похованнях виявлено плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували перець як священну рослину. Досі в зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте в дикому вигляді. Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Христофор Колумб. Судячи із записів, які зробив у своєму щоденнику відкривач Америки, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де він покуштував пекучого соусу з місцевих плодів. Колумб привіз перець до Іспанії, а також насіння квасолі, тютюну та інших екзотичних овочів. Спочатку перець вирощували як лікарську рослину, але незабаром екзотичний овоч потрапив на кухню, і його використовували як пряність.
КАПУСТА
Головкова капуста – одна з найдавніших овочевих культур, що вирощувалася в Середземномор’ї та Південній Європі понад 4,5 тисячі років. Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту із солониною та бобами. Давньогрецький натураліст і філософ, один із перших ботаніків давнини Теофраст у знаменитій праці «Дослідження про рослини» докладно описав три сорти капусти, які в ті часи обробляли афіняни. Стародавні греки й римляни надавали капусті величезного значення, вважаючи її ліками, що лікують майже всі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті багато місця у своїй енциклопедії теоретичної та клінічної медицини «Канон лікарської науки».
РЕДЬКА І РЕДИСКА
Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивування редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. Із насіння редьки тут готувалася поширена в стародавньому світі олія, яку виробляли і стародавні китайці. Із Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції та Європи. У дні свят на честь Аполлона греки приносили в дар до його вівтаря три головні коренеплоди – редьку, буряк і моркву. Редиска – найближча родичка редьки, але походження її пізніше. Вважається, що редиска з’явилася в Середньовіччі в результаті селекції редьки.
ШПИНАТ
У дикому вигляді шпинат росте в Передній Азії. Його культивування почалося, імовірно, в Персії. По Великому шовковому шляху шпинат привезли до Китаю, де в середині VII століття він отримав ім’я «перського овоча». У середземноморському регіоні перші згадки про вирощування шпинату знайшли у трьох творах XI століття. Шпинат був одним із найпопулярніших овочів арабського світу, якому присвячували спеціальні трактати. Жителям Європи (спочатку Сицилії та Іспанії) цей овоч став відомий не пізніше XIII століття. В Італії в XV столітті цей овоч вважався весняною зеленню, яка прекрасно підходить для харчування під час посту. При французькому королівському дворі моду на вживання шпинату ввела італійка Катерина Медічі. Вона вимагала, щоб шпинат подавали до столу під час кожного прийому їжі. Саме в середині XVI століття в Європі набув поширення шпинат сучасного типу – без гіркоти, із широким листям та круглим насінням.
БУРЯК
Дикорослий буряк досі зустрічається в Ірані, на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, а також в Індії та Китаї. За дві тисячі років до нашої ери буряк був відомий, але його зневажали в Стародавній Персії, бо вважали символом сварок і пліток, здебільшого використовували як лікарську рослину. Лише за 800 років до нашої ери в гірських районах Передньої Азії почали розводити буряк як коренеплідний овоч. Вирощували буряк і в Стародавній Греції. Символом сварок вважали буряк і стародавні римляни, але це не завадило їм включити його до переліку найулюбленіших страв. Стародавні римляни споживали не тільки коріння, а й листя. Римський імператор Тіберій наказав, щоб підкорені Римом германці поставляли данину у вигляді буряку, що сприяло широкому поширенню цього овоча на берегах ріки Рейн.
КАБАЧКИ
Кабачок родом із Північної Мексики, де спочатку в їжу використовували тільки його насіння. У Європу кабачок потрапив у XVI столітті разом з іншими «родичами» з Нового Світу. Спочатку кабачки вирощувалися в ботанічних садах. У XVIII столітті італійці першими почали використовувати недозрілі кабачки в їжу. Тепер його широко застосовує у своїй національній кухні багато народів. Кабачок і його квіти часто використовують у середземноморській кухні.
ІМБИР
Батьківщина імбиру – країни Південної Азії. Нині він росте не тільки в Китаї, Індії, Індонезії, а й в Австралії, Західній Африці, на Ямайці, Барбадосі. У середні віки імбир завезли до Європи, де він використовувався як прянощі та ліки. Зокрема імбир вважався засобом для профілактики чуми. Купці розповідали, що імбир росте на краю світу, де його пильно стережуть і піднімають на нього захмарну ціну. На початку XVI століття імбир одним із перших був завезений в Америку і швидко там поширився. Його використовують не тільки в кулінарії, але й у медицині та косметиці.
АРТИШОК
Батьківщиною артишоку є Середземномор’я, з’явився він там задовго до нашої ери. Культивований різновид артишоку почали розводити з XVI століття в Італії та Франції. Нині він поширений у країнах Західної Європи, особливо в Італії, Франції, Греції, Німеччині, Великобританії, дещо менше в США, Канаді та Латинській Америці. Особливо популярним артишок став у Франції, де його посіви займають тисячі гектарів, там виведені кращі його сорти
СОНЯЧНА КВІТКА «СОНЯШНИК»
Батьківщини – південь Північної Америки. Там ця рослина вважалася, її називали “сонячною квіткою”. До Європи соняшник був завезений іспанськими моряками на початку ХVІ ст. і посаджений у ботанічному саду в Мадриді під назвою “квітка сонця”. Його розводили як декоративну квітку. У Росію він потрапив за часів Петра І з Голландії. В 1826 році в селі Олексіївна Воронезької губернії селянин Б.Бокарьов відкрив людям нову властивість цієї рослини, виявивши в ній джерело смачної олії.
ЦАРИЦЯ ПОЛІВ КУКУРУДЗА
         Переселилася 500 років тому із Центральної Америки. Індіанці називали її маїсом і обожнювали. Від урожаю маїсу залежав їхній добробут. Свою другу назву “кукурудза” – ця рослина одержала значно пізніш, вже на Європейському континенті. Христофор Колумб з подивом дивився на екзотичні рослини з високими стеблами і качанами, що їх вирощували на своїх полях індіанці.
Індіанці готували з кукурудзи чимало страв: варили суп, начиняли пилком паляниці; із молодих стебел одержували солодкуватий сироп. Зерна їли вареними, а товчені йшли на кашу.
ХАЙ БУДЕ ГРЕЧКА
Серед рослин, знайомих нашим предкам, була і гречка. Уперше людина натрапила на дику гречку в далекій Індії. Її кущики рослин високо в горах Гімалаях. Куці, побувавши в Індії, везли з собою на батьківщину її зерна. Ми не знаємо точно, коли саме гречку почали вирощувати на території нашої країни, проте міцно прожилася вона тут із ХV ст.
Цю рослину ще називали “чорним рисом”, “чорною пшеницею”. Сьогодні гречку вирощують у багатьох країнах Європи, Азії, у США і в Канаді. В її зернах 10% білка, 70% крохмалю, 2-3% жиру, а також фосфор, залізо, мідь. Ось чому гречана каша дієтична. Лікарі радять годувати нею дітей, включаючи до меню дорослих, хворих на розлад серцево-судинної системи, недокрів’я.
Якими смачними та звичайними здаються нам наші овочі і фрукти. Але виявляється, що батьківщина багатьох культурних рослин знаходиться далеко за межами нашої країни. Історія їх переселення зв’язна з цікавими історичними фактами, про що зараз повідомить група учнів-дослідників.

Пропоную переглянути презентацію

Завдання 1.

Знайди 10 прихованих назв овочів
Завдання 2
Відгадай зашифровані назви овочів


Немає коментарів:

Дописати коментар